Ніколи не опускай своїх рук, навіть якщо вони тримають тонни болю. Нехай думки свідомість порвуть ти їх не тримай в собі, розповідай, оголюй.
Тоді хтось неодмінно ввімкне тебе пультом, щоб дивитись в екран душі. Ти одержимість мною зводиш майже до культу, немов молитви, читаєш напам'ять мої вірші.
Я знаю, коли ти до пізна малюєш історії, чому не снідаєш зранку і не прасуєш одяг... Ти мене, мов ескіз, у власній уяві створював. А тепер я втомилась. Годі...
Ці спроби як ембріони, ще зосім не схожі на впевненість. Сидять у твоїх кишенях, марнують час та гроші. Такі як ти давно не в моді, що виправдовують неадекватність генами. Ти, мабуть, тільки для мене завжди будеш хороший.
Списую простирадла алкоглем і тишею. Знову вичавлюю совість недостиглими лаймами, я приречена на те, щоб тебе залишити... Бо в такій любові - ні, не треті, другі бувають зайвими.