Я піду в далекі гори, на широкі полонини, І попрошу вітру з ворів аби він не спав до днини. Щоб летів на вільних крилах на кичері і діброви, І дізнавсь, де моя мила — карі очі, чорні брови.
Мила моя, люба моя, світе ясен цвіт. Я несу в очах до тебе весь блакитний світ. Я несу любов-зажуру, мрію молоду. І сади цвітуть для мене, як до тебе іду.
Тиха вода, тиха вода греблю рве. А мене вночі, а мене вночі синьоокий легінь жде. Кличе легінь, наче лебідь до води, Та шепоче ніч, та шепоче ніч — краще не ходи…
Як не знаєш броду, не ходи у воду. В тій воді високій, ти загубиш спокій. Та вода кохання чиста, як світання, Хто не пив ту воду, не кохався зроду.
Ой водо-водограй, грай для нас, грай. Танок свій жвавий ти не зупиняй. За красну пісню на всі голоси, Що хочеш, водограю, попроси. Струни дає тобі кожна весна, Дзвінкість дарує їм осінь ясна. А ми зіграєм на струнах отих — Хай розіллють вони радісний сміх.
Ти признайся мені, звідки в тебе ті чари. Я без тебе всі дні у полоні печалі. Може десь у лісах ти чар-зілля шукала, Сонце-руту знайшла і мене зчарувала.
Червону руту не шукай вечорами, Ти у мене єдина, тільки ти, повір. Бо твоя врода, то є чистая вода, То є бистрая вода з синіх гір.
Бачу я тебе в снах у дібровах зелених, По забутих стежках ти приходиш до мене. І не треба нести мені квітку надії, Бо давно уже ти увійшла в мої мрії.
Червону руту не шукай вечорами, Ти у мене єдина, тільки ти, повір. Бо твоя врода, то є чистая вода, То є бистрая вода з синіх гір, То є бистрая вода з синіх гір, То є бистрая вода з синіх гір.