Її волосся сплуталось у танго, Набрало обсягу, дощу, вологи. Лягла на денний сон тривога, Втомившись з довгої дороги. Вона найбільш любила манго, Та снідала, на жаль, безсиллям. І вени - випуклі і сині - Хронічно до глюкози схильні Просили голку перед сном. Вона лежала у серцевому, Та тим не менш була веселою, Медбрату - мужньому й дебелому Мурчала лагідним котом. "Я домандрую до зими, І в мене з"являться сини, Їх впізнаватиму з спини По світло-русим гарним кучерям". Вже рік - навшпиньки і по колу. Палата-краплі корвалолу, Чаї і ліжко охололе. В аптеці всім вже надокучила. От і сьогодні біля каси Болючу втримавши гримасу, Для міокарда викрутасів Купує ліків цілу жменю. Він дихав поруч, через силу. Вона здалась йому красива, Як зріла, соковита слива, Яку сушили у кишені. У нього був абсцес легень, Про смерть він думав кожен день, І часто уникав людей. Але до дівчини в халаті З волоссям, мокрим від дощів Його тягло - як не хотів Тримати дихання потік. Тому звернувся бліднуватий До продавця із комірцем. "Ви не давайте їй все це, Вона буде моїм бійцем. Що питиме з ромашки чай, Що їстиме вівсяну кашу. Після нічного "отченашу" Пірнатиме у сонну чашу. І снитиметься їй Алтай. Я їй покажу парк вночі, Зварю варення з аличі. Без зайвих слів віддам ключі. Нехай живе", - почервонів. Вона прислухалась до болю. Який заснув. Перед собою Розгледіла ту саму долю. Яка народить двох синів.