В пастелях перламутрової мли за обрій плинучи, світило прощальні промені пустило, і тіні довжелезні залягли тонами ніжносиніми сніги, дерев верхівки засвітило, і так усе то любо, мило, усе так гарно навкруги, що хоч візьми і просто злинь в журливу вечорову синь, але спалахують удалині квадрати й цятки неспокою: вогні, вогні, вогні, вогні… й чомусь тривожать душу мою.