У тобі так багато сторін. Я просто не розумію, я просто хочу спитати тебе: чому ти настільки красива!? Чому в мене ціла купа дивних речей, яких я не розумію, яких я не відкриваю тобі, бо це все може вбити, Тебе це може вбити...
Трошки більше, ніж навхрест, зав’язались вузлики, і не розірвати, і не розв’язати. Доторкнутись до зіниць... Я навік в тобі застиг... Все це так спонтанно І чомусь банально. Знати, думати, себе побачити зі сторони, можливо, все в житті можливо!
У тобі так багато сторін. Я просто не розумію, я просто хочу спитати тебе: чому ти настільки красива!? Чому в мене ціла купа дивних речей, яких я не розумію, яких я не відкриваю тобі, бо це все може вбити, Тебе це може вбити...
З двадцять другої весни я закину свої принципи; Це буває рідко, але так помітно... Друзі всі здуріли, мов всіх понесло на любов, і ніхто не вправі, тут вже ніхто не вправі стримати чи зупинити... це ж нормально... Треба бути нам... якось жити нам!..
У тобі так багато сторін. Я просто не розумію, я просто хочу спитати тебе: чому ти настільки красива!? Чому в мене ціла купа дивних речей, яких я не розумію, я просто не відкриваюсь тобі, бо це все може вбити, Тебе це може вбити...