«Дума про сонце» (альбом «Жити, а не існувати» 2010)
Коли ми ступили на шлях – було нас немало, Та час розірвав нас, розкидав усіх – хто куди! Не раз і не двічі, ми після падіння вставали, Крізь втому і біль, крок за кроком до цілі ми йшли! Напружені м’язи годинами втіхи не знали, Щодня і щотижнями віддано хрест свій несли! Понурені очі ми знову вперед підіймали, Та сумніви в серці топтали й душили завжди.
Приспів: О-о-о, чи вистачить сили? Що вище ми стали, тим далі складніше нам йти! О-о-о, де наші могили? Чи випаде вдача нам в темряві їх обійти!? О-о-о, вибір вже зроблен! І як це нескладно – в минуле нема вороття! О-о-о, дух віри не зломлен! До сонця торкнутися, доля вже наша така!
Із ранку до вечора в зад і вперед ми блукали, Сумлінно шукаючи проблиски світла у тьмі! На заздри, образи ні вдень, ні вночі не зважали, Усмішками відповідали на погляди злі!
Надірвані жили зусиллями волі тримали, З роками міцнішала впевненість в вірності дій! Ми золото правди та срібло надії плекали, Та вірили свято у здійснення мрій!
Господи, чи вистачить у нас сили не зупинитись на цьому шляху та не підігнути коліна... Господи, чи не поховаємо ми самі себе у могилах наших сумнівів, чи вспіємо вчасно отямитись... Скажи Боже, чи зможемо не повернути на півдороги та з честю зустріти кожного ворога... Та попри усі вагання – Боже, ми відчуваємо в наших серцях вогонь, і ми віримо, що наша доля – відламати шматок від сонця!