Прошу, подай руку, впала на тернистім шляху Зрада взяла своє і тепер я на краю Пізно щось казати, пізно шукать наївні слова Наші шляхи розійдуться, «нас» тепер нема Неважливо були друзями, чи там якісь флюїди На березі думок відправляєм кораблі ми І перші наші зустрічі ти будеш згадувати згодом Так важливо помилитись, потім взяти гору Над думками, постать в темноті згорає На перехресті думок «нас» тепер немає Сатирою вбиваю щирість своїх почуттів Знаю, ще відчую такий біль у своєму житті І хай там як, та я боротимусь не за себе Моя реп-леді зрозуміє що й коли нам треба За горизонт, за небокрай іду я по життю Встановлюю новий дивіз: «Без правди, без жалю..»
У вічність відправляю кораблі Невагомість і зрада є на землі Пусті розмови вже не так важливо Розумію, важко, але я знайду сили
Мовчанка – це не гра, наші слова набули сенсу Це вже не лірика, а тільки акції протесту І помилки що робим ми завжди знайдуть назад дорогу Знай – душа фортеця і втримать зможем ми облогу Рани заживають, та шрами залишаються Поки ти будеш кричати, думки як прірва обриваються Та вже зелене світло, фініта ля комедія Віра не врятує від чужих проспектів, я Безнадійно залишаюсь в густині обману Смотньо борю далечінь, мені медаль дай за відвагу Особистий Вавілон я тут будую свою мрію Далі кидай камінь втримать в руках його зумію Пробач за помилки, пробач за все що не зуміла Мабуть у наших стосунках я чогось не розуміла Вже наш час спливає, і ми по різних берегах Та наше щастя все ж триматиму в своїх руках..