Наші годинники ходять надто по-різному. Якби в мене були, спакував би до тебе валізи, не чекаючи поки збудують єднальні мости: я надсилатиму теплі від смутку листи. Обнімаючи твій силует на останнім пероні, карту снів намалюю на наших з тобою долонях: у повітрі чекатимуть дивні морські порти. Усе, що тобі потрібне, з легкістю там віднайди В тих обіймах, сонцю зазираєш у вічі ти - той портрет, що художник увіковічнив; нам дозволено на всі сторони світу рости і павутину із сонячних зайців плести. У тих путах втонула остання гірка сльоза. І вже поїзд рушає, і ні кроку більше назад... Дай мені сили і руку, щоб залишаючи сон, відверті серцеві годинники завести в унісон.