В Стрийськім парку ми ся здибали з тобов. Межи нами ся зашпортала любов. А та любов як чорна шмата, Шо на вітрі ся калата За тобов -моя кохана за тобов. (останні 3 рядки - двічі)
Ти важєй, моя кохана, ти важєй. У трамвай ти на ходу не залажєй. Бо трамвай хопит за ногу і потягне на дорогу, Ти важєй, моя кохана, ти важєй.
Ти важєй, моя кохана, ти важєй. З самольота з парашутом не скачей, Бо парашут ся не відкриє-кров тя нагла відраз влиє. Ти важєй, моя кохана, ти важєй. Бо парашут ся не відкриє. Хто ж тоді ми ноги вмиє? Ти важєй, моя кохана, ти важєй.
Ти важєй, моя кохана, ти важєй. Свої очі в чорну фарбу не мачей, Бо ті фарба виїсть очі. Хто ж тебе сліпаку схоче? Ти важєй, моя кохана, ти важєй.
Ти важєй, моя кохана, ти важєй. До сусіда, до Івана не лажєй, Бо Іван така скотина-раз і два і вже дитина. Ти важєй, моя кохана, ти важєй.
А в той вечір із дахівки падав дощ. Ти сиділа в теплій хаті й жерла борщ. Ти сиділа в теплій хаті й напихалася борщем, А я мокнув як той дурень під дощем.
Якось раз сказала ти мені: "Іван, Приходжєй, ми разом ляжем на диван." Кілько раз до тя приходив, бився моров я об сходи. Ну а вчора ти поставила капкан.
Зачекай, моя кохана, зачекай. Прийде час і ти сама прийдеш на чай, А я тебе підкаравулю і наб'ю на пузі гулю. Зачекай моя кохана, зачекай.
Було літо, була осінь вже зима. Темнов стежков ти із танців йдеш сама. Я тебе підкаравулив і ти пішла додому з гулев Була в нас одна дівчина, вже нема.