Ми рідко хочемо сказати, Коли нема вже сил мовчати Про те,що віримо,цінуєм, Взаємної любові потребуєм Але могутня гордість наша Не залишає жодних шансів На щирі поцілунки і слова Натомість біль й знеранена душа Ми кажемо,що час лікує Але насправді біль гамує І днями,сидячи у телефона, Ми не почуєм навіть слова Чому ж чекаєм на дзвінки? Можливо,любимо таки? Але чого не зробим крок? Бо гордість надала урок. Якщо ж людина не шукає Можливо,зовсім не кохає Та пройде час й годі скажеш, Коли вже все докупи зв'яжеш, Три слова "Я тебе кохаю", Й душа злетить до небокраю Та буде вже занадто пізно Від дум в кімнаті стане тісно. Нервовий зрив і біль,лікарня... Три роки йшли одні страждання А все ж могло бути інакше І що сказати,провина наша. Доля дала передвчасний аванс, Гордість зламала той самий шанс...