Так несподівано, так романтично Музика знову мені награє Про незабутнє казково-магічне, Про веселкове дитинство моє. Білий туман яблуневого саду, Радісний світ весняної краси, В тихім саду солов'їні рулади І найдорожчі батьків голоси.
Більшого щастя не варто й шукати, Сонячний промінь застиг на щоці, Ліва долоня в долоні у тата, Права долоня у мами в руці.
Юності час божевільно-шалений, Час почуттів і найперших невдач. Тато казав: "Ти ще, синку, зелений!" Мама просила: "Синочку, не плач." Я ображався, тікаючи з дому, Їхні поради я чути не міг, Та проминало усе, і потому Я повертався на рідний поріг.
Всі ми з роками стаємо мудріші, Згадуєм часто минуле своє І у нічній зачарованій тиші Пам'ять забути про них не дає. Все проминає, і осінь, і літо, Тільки одне нам дано на віки - Всі ми на білому світі ще діти, Доки живі наші сиві батьки!..