Гомоніла, про неволю свою гомоніла Та скусала всі губи у кров... Україно, змордована моя Україно, Ти поругана, згноблена знов... Ти поснула, тебе зрадники тихо приспали, Вмили в вуха отруту тобі... Ти так довго, так солодко й глибоко спала, Що не чула як гинуть сини...
Приспів: Україно, я - твій вірний солдат, Україно! Я тобі все, що маю, віддам! Я загину!.. Я за волю свою безсильну загину Та не дам подалати тебе ворогам!
Прокидайся, прокинся, моя Україно, Підіймай своїх мужніх дітей! Хай твій заклик від краю до краю долине, Хай прокинеться віра у серцях людей! Україно, о ненько моя, моя Україно, Я збуджу тебе кличем своїм! І у крові у бої пекельнім загину, Аби зникли дроти, що над серцем твоїм!
Приспів.
І тоді запанує у твоєму краї Благодатна та вільна доба! Не холопи, господарі станемо, знаю, Що звільниться на віки Україна моя!