скільки в житті недокричів, скільки літрів недокипіло... це вода твого розпачу - в пустелі твого терпіння.
там, де нас заморозило, слова помирають облудні. хай вогняним розписом на скрижалях записано буде...
//що тепер твоє місце - розплавлене місто. тут можна померти, але не виспатись. тепер ти - істинний князь свободи, будь із того сильним, будь на те гордим//
звечоріє молодість... збагнемо чи тільки видихнемо? на шляхах неходжених твої зміни - суцільні вивихи.
і час біжить, мов безногий. не все ще з колін зідрали. твій розпач впав у безодню, терпіння твоє - безправне...
//тепер у наплічниках спить мефісто, і плямкає рідне задихане місто... тут можна померти, але не виспатись... тут можна померти, але не виспатись... тут легко померти і ніколи виспатись...//