Каже старий батько: "Слухай мене, сину. Як помру - лежати хочу там на Україні. Синє-синє небо там над головою, Там, де похилилися верби над водою, Там, де віють вітри понад берегами, Там, де ідуть дощі між тими вербами, Там у горах синіх тихо я спочину, Ляжу в землю рідну - поклянися, сину!
Ти не пам'ятаєш, сину, злі часи і темні, Знов топтали нашу землю орди чужоземні, Заревли гармати, засвистіли кулі, Страшно й споминати дні давно минулі: Син пішов на батька, брат пішов на брата, Мабуть споконвіку та земля проклята, Розкидала доля нас по всьому світу, Розійшлися з України сиротами діти.
Хто вмирав за партію, хто - за Батьківщину, Хто правий був, хто не правий, - Бог розсудить, сину, Тяжко на чужині віку доживати. Син заплакав гірко: "Не вмирайте, тату!"
Не дуй, не дуй, вітре понад берегами, Не йди, не йди, доще, між тими вербами, Не стікай сльозами, синє-синє небо, Не журися, земле, син летить до тебе!..