Їхав козак за Дунай, Сказав: - Дівчино, прощай! Ти, конику вороненький, Неси та гуляй!
- Постій, постій, козаче, Твоя дівчина плаче, Як ти мене покидаєш, - Тільки подумай!
Лучше було б, лучше було б не ходить, Лучше було б, лучше було б не любить, Лучше було б, лучше було б та й не знать, Чим тепер, чим тепер забувать.
Лучше було б, лучше було б не ходить, Лучше було б, лучше було б не любить, Лучше було б, лучше було б та й не знать, Чим тепер, чим тепер забувать.
Вийшла, руки заломавши і тяженько заплакавши: Як ти ж мене покидаєш - тільки подумай! Білих ручок не ламай, ясних очок не стирай; Мене з війни із славою к собі дожидай.
Лучше було б, лучше було б не ходить, Лучше було б, лучше було б не любить, Лучше було б, лучше було б та й не знать, Чим тепер, чим тепер забувать.
Лучше було б, лучше було б не ходить, Лучше було б, лучше було б не любить, Лучше було б, лучше було б та й не знать, Чим тепер, чим тепер забувать.
Не хочу я нічого, тільки тебе одного; Ти будь здоров, мій миленький, а все пропадай. Свиснув козак на коня: "Оставайся здорова! Як не згину, то вернуся через три года!
Лучше було б, лучше було б не ходить, Лучше було б, лучше було б не любить, Лучше було б, лучше було б та й не знать, Чим тепер, чим тепер забувать.
Лучше було б, лучше було б не ходить, Лучше було б, лучше було б не любить, Лучше було б, лучше було б та й не знать, Чим тепер, чим тепер забувать.