Ми давно не пишем вірші На позір ми стали інші Ніби в кожнім декілька життів Жирні пальці ситі будні Заплановане майбутнє Ліплять з наших давніх почуттів
Але ти мені снилася боса і непричесана Там де ми були чистими, Там де ми були чесними Діти спальних вагонів І безіменної вулиці У плацкартних вагонах Ми з часом десь розминулися
Нам у вікна б’ється вітер Ти відпишеш це у твіттер І закриєш щільно жалюзі Десь зникають наші тіні Ми стабільні і постійні І такий вже одинокі всі