Жінко, чого ви плачете?... Ваш син-герой..... Ви, що не бачите.... Ще цей хлопчина і он той...
Героєм .... був мені завжди.... з тих пір коли почав.. іти... з тих пір... коли сказав він мама..... я так раділа... так ридала.... Від щастя сльози проливала... так ніби знала.. ніби відчувала..... я так його тримала... так оберігала... та все ж пішов.... за іншу битись маму.... мені ж залишив вічну рану...
А я дзвонила, кажу :"Сину, іди додому.. бо там гинуть...." А він: "Неправда... тут все мирно..." Мені від того було дивно..... І я його чекала... так чекала.... він вернеться.. я вірила.. я знала.... І він приїхав не колись.. а нині.... виходжу я... дивлюсь .. моє дитя у домовині...
"як справи синку? ну кажи як справи?.... чого мовчиш... не хочеш подивитися на маму? відкрий же очі.... вставай... ти хочеш так лежати? втомився, певно... вирішив поспати.... Боже.. я тебе укрию.. ти ж такий холодний.. живіт запав.. напевно, ще й голодний... ходи, я вже на стіл накрила.... Ходи, тебе чекає вся родина."...
А люди кажуть, що здуріла... що мертву так трясу дитину...
Та, що ті люди... що вони там знають... Мій син-герой... ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ...