Краса заслужено дісталася зимі. В ночах заметених Ходили змерзлі тіні. Думки не підкорялися мені, І в темряві блукали сновидіння.
Ховалися від вітру лютих рук. Дерева часом втомлені та сонні. І сніг, як заметілі кращий друг, Не втримався і впав на підвіконня.
І я не втрималась. Торкнулася до скла. І повела мені відому плавність ліній. Зима студила і морозами цвіла, А я не знала – то вже сніг, чи то ще іній.
Тому повірила пронизливим вітрам, Що бродять у нічній холодній втомі. Залишивши їм слід свого тепла, На склі, у лініях Що лиш мені відомі. Марина Кузьменко
*** Дзвенять у відрах крижані кружальця. Село в снігах, і стежка ані руш. Старенька груша дихає на пальці, їй, певно, сняться повні жмені груш.
Їй сняться хмари і липневі грози, Чиясь душа, прозора, при свічі. А вікна сплять, засклив мороз їм сльози. У вирій полетіли рогачі.
Дощу і снігу наковтався комин, і тин упав, навіщо городить? Живе в тій хаті сивий-сивий спомин, улітку він під грушею сидить.
І хата, й тин, і груша серед двору, і кияшиння чорне де-не-де, Все згадує себе в свою найкращу пору. І стежка, по якій вже тільки сніг іде... Ліна Костенко
РАЗНОЦВЕТНЫЙ СНЕГ Трудно в такое поверить, ребята, - Снег был цветным, а не белым когда-то. Был изумрудный, оранжевый, красный... Но никогда - серый, чёрный и грязный. Нет, не случалось вовеки в те лета Снега холодного белого цвета. Снег был теплее, снег был добрее, Был не колючий - пушистый, скорее. И у него даже запах был нежный - Неповторимый, особенный, снежный. Но с той поры много лет пролетело. Снег полинял. словно мел, стал он белым. Только от пришлого некуда деться. Снова брожу я по улицам детства. Там я когда-то, честное слово, Спрятал немного снега... цветного. Семён Островский