У мене на кухні блакитний кафель, викладений реченнями по стінах. Чашка з чаєм,я нею втамовую кашель і багато запечених щастям грінок.
У мене під серцем надміру тепло. Здається,там гріють нічні батареї. І я не хворію,ти мій антисептик...
Закохані в небо жінки-орхідеї.
Вичавлюй лимони мені на груди й,посипавши цукром,смакуй досхочу... Цілуй мене міцно,цілуй повсюди, сорочку зніми і від плям у вині замочуй. Не виводяться з серця?вони ж навічно... Виїли суть аж до ниток. Нехай епохально,до сліз архаїчно...