За морями, за лісами, за високими горами Там жило собі кохання із блакитними очами, Разом з сонечком вставало, Довгі коси заплітало, І під тихий шепіт вітру людям щастя дарувало... Разом з сонечком вставало, Довгі коси заплітало, і під тихий шепіт вітру щастя дарувало...
За лісами, за морями, за високими горами там жило собі кохання між землею й небесами. Зради й заздрощів не знало, про любов пісні співало, для людей з добром у серці зорі з неба діставало... Зради й заздрощів не знало, про любов пісні співало, для людей з добром у серці зорі діставало...
Знівідкіль взялися раптом дві сестри: брехня і зрада, чорним круком налетіли, щоб кохання розтерзати... Білі рученьки звязали, щиру душу розтоптали і кохання яснооке сміючись закарбували... Білі рученьки звязали, щиру душу розтоптали і кохання яснооке там закарбували...
За лісами, за морями, за високими горами дві сестри кохання вбили із блакитними очами... Ні словечка не зронило, вбивцям в очі подивилось, мов кришталь одна краплинка по щоці сльоза скотилась... Ні словечка не зронило, вбивцям в очі подивилось, мов кришталь одна сльозинка по щоці скотилась...
І тепер на білім світі важко нам любов зустріти, та якщо вона приходить бережіть її щомиті! Не давайте панувати сестрам двом: брехні і зраді, і тоді кохання ваше буде щастя дарувати... Не давайте панувати сестрам двом: брехні і зраді, і тоді кохання буде щастя дарувати...
Не давайте панувати сестрам двом: брехні і зраді! і тоді кохання буде щастя дарувати!