Скільки можна стукати в зачинені двері, і писати каяття на папері. Ми вже відзняли своє кіно… Скільки можна Турбувати дзвінками світанки і солити на серці ранки. Твої квіти зів’яли давно… П-в: Я не писатиму більше віршів тобі, Не сумуватиму більше – віриш чи ні? Ми вже зустріли всі наші світанки, Я допиваю кохання останки… Кінець романтичній грі.
Скільки можна щоразу кидатись в обійми я не твоя тепер – це прийми не звучати більше нам в унісон. Скільки можна починати життя з початку, я поставила останню крапку, забуваю все як дивний сон.