Прозорі погляди закриють повіки до ранку, Бачу ви звикли високо вішати планку. Ігноруєте за віком,а не за внутрішнім фахом, Під одним дахом мокнемо...Та ну вас нахуй! Я наче вітер,взуття на порозі Поля Чудес, Сказали на коліна стати,стукати до небес. Я вам що - пес,плювати у власну криницю? По пиці видно,що крадуть з мого возика спиці. Ви були мені друг і "браза",разом та зразу, Я краще здохну,ніж митиму унітази. Зирить заразу у вікно - тут золота немає, Пира,паперу й тиші для щастя вистачає. Козирні карти на початку гри кидають дурні, Сірі,як попіл,за вікном листопада будні. Зверху судді розсудять - правда за часом, Їдь у дорогому,а я люблю дешевим класом. Тримай мотузку,а я побіжу за стільцем, Затягуй вузько між плечима та лицем. Залізне лезо точиш.солодких снів мадам, Бери що хочеш - та я себе не віддам. Поглянь лице,у них тривога у кожній клітці, Вони як кров по місту тіла - всі блідолиці. Вірять у Бога,коли на те лише причини, Дома чекають,на підвіконні кава стине. Маріонетки на нитці давно звикли до рабства, По житлових будинках,в пошуках нового щастя. Брешуть у дзеркало,шукаючи свій чорний вихід, самообман як морфій,в кімнатах так тихо. Їх адекватний світ першою злива чекає, Потім калюжа надії рідна земля поховає. Самі собі - тюрма без права на дострокове, В руках ні разу не тримали щастя підкову. І лишь один із тисячі не понесе вогонь, Зрозуміє помилки - та вже нема майбутнього. Кидаючи камні у вільних,мріють про крила, Продумай друже,чи вистачить у тебе сили? Всі такі сильні,а вночі в подушку сльози, Звуки розхитаних дверей,вітер,осінь. Ранок,шлях у аптеку за необхідністю, Друзі не прийдуть у гості - пара самотності. Краще?Та ні!Нічого не вийшло, Підпалюючи крила,щоб злітати в небо вище. Постійні пацієнти клінік,знижки,проценти, Людям,які забули життя,яскраві моменти.