Музичне оздоблення - Андрій Бочко Текст та ідея - Нестерчук Володимир
Ти вже давно мене не чекаєш, але сьогодні ми зустрілись і замість слів, я запрошую тебе на танок. Все як і повинно бути - я ледь помітно нахиляю голову вниз, я простягаю тобі руку, ти бачиш мене з висоти. Твої вії незворушні. Ну що ж, ще один танок, подумаєш ти і ще не знаєш, що це назавжди, що я заберу тебе назавжди, тебе і твоє життя. Я беру його за руку і веду у напівтемряву зали. Все пішло по колу круговерттю - обличчя, події, час - тільки все це більше не важливо, все це вже не про нас. Я тебе кружляю у танець, і тобою хочу напитись, як самим дорогим в світі вином, наче в останнє, напитись, сп`яніти і померти від смертельного отруєння. Твоя легка усмішка проходить по моєму тілу наче високовольтний ток. Я не подаю вигляду, нічим не виражаю свій біль. Смертельний біль... Мене рве на шматки, моя система вкриває екран фатальними помилками, на моєму апараті життідіяльності проскакує суцільна лінія, але я не подаю вигляду, наче не взявши здачі, при оплаті гріхів, наче не продавши душу Дьяволу, а просто подарувавши, я посміхаюсь - я посміхаюсь у відповідь. Ти хочеш щось сказати, але музика глушить тебе, і єдине що мені вдається розібрати - це фальш. Я сприймаю її як належне, як сніг, що обов`язково випаде, коли вже настала зима... я не відповідаю тобі. Більше нічим. В своїх руках я тримаю твоє життя, ми інтуїтивно повторюємо кругооберт планет навколо сонця. Які дурні і передбачувані люди, подумаєш ти, і не помітиш, що ми вже давно не кружляєм у танці, а людей навколо немає... Ти збираєшся щось сказати, але пізно... Мить - це коли свічка догорає і останнє, що я можу побачити - твоє обличчя, яке поволі розчиняється у темряві, все інше не варте вічності, все інше стреться часом, delete, delete, delete... і тільки твоє обличчя назавжди, миттю назавжди, останньою миттю назавжди... мить... зажди!