Як зібрався козаченько працювати за кордоном, І спитав свою дівчину: ”Що тобі привезти, ладо?” А кохана-наречена побажала в подарунок, Золоту чарівну квітку, що вночі вогнем палає.
Рік пройшов, козак насправді заробив великі гроші, Взяв на них своїй красуні файні сукні та обручку, А дівчині мало збитку, бо дівчина хоче квітку, Та ніхто того не знає, де вона вночі палає.
Приспів: Люби мене, мила, і узимку та влітку, Шукай в моїм серці палаючу квітку Шукай в моїм серці і крила, і небо, Люби мене, мила, це все, що нам треба!
А козак ходив шинками все шукав ту кляту квітку, Наливав по повній чарці тим, хто вік провів у мандрах, І вела його не зірка, а дівоча забаганка, Золота чарівна ватра, що живим вогнем палає.
Різні люди пили чарку: гендлярі, заробітчане, Кобзарі, колишні бранці, мореплавці та повії. Всі казали, що та квітка то не казка і не плітка, Та ніхто того не знає, де вона вночі палає.
Приспів
А козак пішов у гори, хоч його дівчина вночі Ясні виплакала очі, поки він шукав їй щастя, Він і радий би додому, та хіба ж то буде лицар, Що пригорнеться до лади без гостинця у кишені
Він дійшов до виднокраю, розбудив пташиний вирій, Вів розмови з мудрим круком, у сови просив поради, Він питав про тую квітку і сороку, і лебідку, Та ніхто того не знає, де вона вночі палає