Повій, вітре, на Вкраїну,
Де покинув я дівчину,
Де покинув карі очі,
Повій, вітре, опівночі.
Між горами там долина,
В тій долині є хатина,
В тій хатині — дівчинонька,
Дівчинонька-голубонька.
Повій, вітре, до схід сонця,
До схід сонця, край віконця.
Край віконця постіль біла,
Постіль біла, дівка мила.
Повій, вітре, тишком-нишком
Над рум’яним, білим личком.
Над тим личком нахилися,
Чи спить мила — подивися.
Чи спить мила, чи збудилась?
Спитай її, з ким любилась.
З ким любилась і кохалась,
І кохати присягалась.
Як заб’ється їй серденько,
Як зітхне вона тихенько,
Як заплачуть карі очі, -
Вертай, вітре, опівночі.
А як мене позабула
І другого пригорнула,
То розвійся край долини,
Не вертайся з України.
Вітер віє, вітер віє,
Серце тужить, серце мліє.
Вітер віє, повіває,
В Україну не вертає.
● Николай Гнатюк (НГ) еще тексты
Оценка текста
Статистика страницы на pesni.guru ▼
Просмотров сегодня: 2