Нiч яка мiсячна, зоряна, ясная,
Видно, хоч голки збирай.
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиноньку в гай.
Сядемо вкупi ми тут пiд калиною —
Та над панами я пан!
Глянь, моя рибонько: срiбною хвилею
Стелеться в полі туман.
Небо незмiряне, всипане зорями, —
Що то за дивна краса!
Срiбними зорями там пiд тополями
Грає перлиста роса.
Ти ж не лякайся, що нiженьки босiї
Вмочиш в холодну росу:
Я ж тебе, вірную, аж до хатиноньки
Сам на руках однесу.
Ти ж не лякайся, що змерзнеш, лебедонько,
Тепло — нi вiтру, нi хмар.
Я ж пригорну тебе до свого серденька,
А воно палке, як жар.
Николай Платонов еще тексты
Оценка текста
Статистика страницы на pesni.guru ▼
Просмотров сегодня: 2