знаєш,чувак, а нічні вокзали - це круто. у них зосереджена магія міст занепалих. знаєш,чувак, у хвилини найбільшої скрути ти знаходиш себе ось на такому вокзалі...
тут почуття зашкалюють – їх відчуваєш шкірою, прощання пульсують шалом, а люди плачуть і вірять. несуть свої тіла, в вагонах лишаючи пам'ять, люди горять дотла і позбавляються зла разом зі сльозами.
а поїзди сумирно собі стоять, ніби щось розуміють і навіть хочуть допомогти. але хвилин за п'ять знову пірнають в горлянку ночі.
знаєш, чувак, а на найдовших зупинках є дим особливо п'янким, а небо – відкритим... сонний вагон за спиною ритмічно дихає - і ти, напевно, один у цілому світі.
(ну, і ще - провідниця, втомлена дуже. бідна. Мені - не спиться, а в неї – служба)
опівніч минає. Минає друга і третя. сплять уже всі - кілька годин без стоянок. стукіт коліс немов зажувало в касеті й він не змовкає, ніби історії п'яного.
може, в цім стукоті - суть усього? і на диску "D", між музичних файлів він підписаний "біт для Бога", і Той під нього фрістайлить?
і від цього в містах ростуть вокзали, як гриби під дощем,як нові храми...
а духи вдягають тіла зі сталі - і стають поїздами.