Годинник показує рівно четверту після опівночі. Всі уже випили вдосталь для того, щоб начисто стерти мораль усіх рівнів — ну, про всяк випадок. Час протікає так густо, як ніби кожна хвилина тягнеться тижнями. Кожна наступна доза — це ложе Прокруста — ріж всі думки, щоб вижити.
Мозок виводить версіі, як усе можна безболісно перекреслити. Знаєш, хай що там станеться, хтось — та й засудить. Люди завжди плюються. Це не зимова депресія, це просто роздуми про нескінченність Всесвіту; не меланхолія п'яного, а просто висновки щодо скінченності людства.
Лампочки згасли, ставши чорними дірами, наче зірки у старості. Викривлення часопростору — це побічний ефект від всього випитого. Попри можливі наслідки, все, що вирине тут, тут і зостанеться. Сила тяжіння просто надто велика для найменшого виходу.
Всі траєкторіі різні, та гравітація стягне усіх докупи... Хто ми і де ми, до біса уся ця лірика, нахрін усе це сниться? Знаєш, рано чи пізно, ти перетнеш горизонт подій — Купер, і віднайдеш у серці мертвої зірки свою книжкову полицю.