Ось так собі взяти і просто усе забути, На тиждень пірнути у місце за часу межами – Туди, де я бачу не тіні речей, а суть їх; Туди, де колись узяло початок мереживо Моєї долі. Де кожна дорога – з пам'яттю. Де навіть якщо безсніжно – то сніг у спогадах, Які відкопаю завжди в терабайтах спаму та Десятках листів, що писав Миколаю й Богові.
Отак собі взяти і стати частиною цілого – Маленьким листком з родоводу величного дерева. З повітря батьківського міста напитися силою, Що буде нам бафом, нехай там куди підемо ми. Пройтись мовчазними дворами дитинства з марними Стараннями в пагорбах трав роздивитись Едорас... Ці вулиці вписані у сторінки із мармуру, Які, ніби Сплінтер, не мають боязні шредера.
...Присісти на кухні, де безліч відключень електрики При світлі свічок стали сотень історій початками. І ночі без снів над книжками – малою лептою У те, ким я став, і у те, ким завжди лишатимусь.