Я завжди любив тільки тебе. Без "але", без "хоча", Ти була моїм ідеалом, моїм мірилом, Твої риси мала кожна з моіх дівчат - І це хоч якось з ними мене мирило.
Допоки ти, покірна мріям своїм, Літаєш поміж Орсе і Прадо, Я, можна сказати, тебе зі шматочків скроїв, Звучить жахливо, та, все ж, це правда.
Одна - курноса, в іншої - родимка на спині, Третя живе, як належне усе сприймаючи. Одна вівтарі будує собі, а інша - мені, Та так, щоб разом - не пригадаю вже.
Одна, як ти, відкидає волосся з чола, Інша губить ключі та плутає сторони... А те, що жодна в усьому такою, як ти, не була - То Бог своїх помилок не повторює.
І навіть твоя душа, до якої ти Рази три допустила мене крізь усі перепони, Залишилася тут, попри всі ці згорілі мости І усі ці забуті та вимкнені телефони.
А ти все боялась, що я за тобою скучатиму, Подачками перебиваючись аж до старості? Ну а як же усі ці дощі та розмови затемно? Бог з тобою. Ти все ж зі мною - що б там не сталося.