http://vk.com/nikolasson_poetry
У вагоні боязко сплять старі,
Роботяги – міцно, діти – тривожно.
А за вікном поїзда –
Просто Скайрім,
Тож заснути я так і не можу.
Ось притрушені памороззю поля,
І над ними – тьмяні
Зірок іскри.
Це моя земля, і ця земля –
Як кордон між Ріфтом та Істмарком.
Наш поїзд, самотній, ніби Данстар,
Летить, здіймаючи вітру пориви.
Полем котить авто,
І у світлі фар
Над снігом кружляють крижані привиди.
По сузір'ях слідів
Тролів і велетнів
Місяць бреде, як мисливський пес.
Ось закинутий дім,
І чомусь я впевнений,
Що там – якщо і не скарб, то квест.
Гаснуть вікна селян
І той – пропащий,
Хто в цю пору йде без меча в дорогу.
Річка ріже поля,
І на березі, в хащах,
Бандити співають "Рагнара Рудого".
Гуркіт коліс підкреслює тишу:
Тут земля поранена пошуком торфу
За вікном пейзаж змінює інший –
Рівнини Вайтрана,
Болота Морфала.
Рейки розколюють ніч і стеляться
Крізь глушину, повну див та історій.
Зрідка зі снігу виринають поселення:
Рівервуд,
Рорікстед
Камінь Шора.
І якщо на обрій довго дивитись
То побачиш – не сплутавши їх ні з ким –
У глибоких снігах
Караван каджитів,
Що з сумом згадують теплі піски.
А коли діброви – в усі бокИ,
Між дерев, буває, морок посунувши,
Горять багаття мандрівників.
І в такі миті стає сумно
Бо прийшла зима
Розбудивши тіні
Питань – і спитати про це кого?
Якщо я не мав
Стріли в коліні
То чому не ступав на дорогу пригод?
Я в житті зустрічав і нордів, і мерів,
Орків,
редгардів з мечами гнутими,
Це напевно завжди було ясно для мене,
Але я лиш сьогодні зумів збагнути:
Поки я у своїй понурій норі
В інший світ поринав і шукав там значення,
За вікном
був
Мій власний Скайрім –
І чекав,
доки я
почну його бачити.
Ніколассон еще тексты
Оценка текста
Статистика страницы на pesni.guru ▼
Просмотров сегодня: 1