нам жити б мільйони років - та щоб без запар. тут кожен - чорна діра у центрі галактики. ми згодні ходити лиш там, де ніхто не ступав, збираючи мрії з дрібних і потріпаних клаптиків.
з потреби зростає цікавість, а потім - мета... сплітаючи разом амбіції, владу зі славою, вкінці ми нетвердо стискаємо трикотаж, що стане нам саваном. _____________________________________ насправді, немає нічого важливого, нічого священного, нічого вічного, усі ми - краплини однієї зливи, незліченні - та ніким і не лічені.
всі ми створені з попелу всує, ми - навіть не іскри, навіть не вуглики. нас, грубо кажучи, взагалі не існує...