я не молюся затертими фразами, які сконали століття тому; мої слова не лунають щоразу, як мені нема що сказати Йому, мої поклони не б’ються до заходу, до півдня, сходу чи в півночі бік, і не торкаюсь вустами до праху я, хай прах той - тричі святий оберіг.
я не молюся між стін розмальованих і не молюся у кельях сирих, я не боюся, що буде сплюндрована моя душа після смертних доріг. моя молитва не ллється недумано словами древніх засмалених книг; вона – у кожному слові, що струменем повітря рветься, допоки не стих.
моя молитва – у кожному поруху, у кожнім жесті, у думці, в очах, моя молитва не вкриється порохом. коли я сам обернуся на прах. моя молитва – в ударах і ухилах, в твердих мозолях на вінці долонь, мою молитву Бог завжди послухає бо проривається скрізь її тон.
мій храм усюди, де я і думки мої, мій храм – це світ, його стіни міцні, мене хитає, здіймає і кидає, та храм стоїть – тож стояти й мені. моя молитва до неба спрямована, та ритуали навряд чи для вас, бо моя віра – жива, не знекровлена, й себе, повірте, в образу не дасть.
моя молитва – єдина й неділена, моя зоря, що розгонить пітьму. творець дав волю, дав думку, дав тіло нам – вони співають молитву йому. моя молитва найкраща – я знаю це, і хай прокльони на неї летять – вона до самої смерті читається, почавшись в першу секунду життя.