Як просто ввіряти кожного вечора істину тютюну і вину та перекладати вину на плечі тих, хто може й не повернутись, тих хто лежить у високій траві понуро, вдивляючись в теплі сутінки, тих хто залізом і плоттю здійняв стіну, живу у своій суті.
Як просто вдавати невинність, дивитися фільми, писати катрени про літо і поспіхом перегортати в новинній стрічці усі пости про політику, наївно, інертно вірити, що всі ми живемо так, як до цього жили, та, закривши двері квартири на десять замків, вимикати світло і лити
в себе усе, що зайві емоції палить і дозволяє заснути. Йти у вогонь чи дрижати в підвалі – всі варіації дій за смути Звичайно, це тільки слова – щоб не стало гірше, їх можна перегорнути. Так що давай, бо це просто ще один вірш, ще один вірш про війну.