Мій сніг засипає твої сліди на піску, Мій човен розрізав хвилі твого бажання, Опівнічний крик мене позбавив сну Й довіку прирік на нескінченні страждання.
Пробач, якщо зможеш, мене, Ми цього обоє бажали Назад часу не повернеш Та все ж, недаремно кохали.
По собі лишили зім’яті сліди у траві, Обіймами вітру голі тіла обпікали, Себе запитали, невже ми досі живі, Як в ритмі сердець нас хвилі востаннє гойдали.
Вже більше не чути твого серця стук А моє тремтить, до болю тремтить, як згадаю, Як стиглими вишнями тебе годував із рук, Я тут, а ти – там, і ніхто мене не чекає.