Стоїть на Волгою курган, Шумить густими полинами. І сивий стелиться туман В степу над вбитими синами. Вітри їх в синю даль зовуть, Багряний ранок мружить вії. І роси падають в траву, Гарячі роси падають в траву, Як сльози матері святії.
Ішли в шинелях юнаки З Тамбова, Києва і Тули. В боях важких біля ріки В кургані волзькому заснули. Вітри їх в синю даль зовуть, Багряний ранок мружить вії. І роси падають в траву, Гарячі роси падають в траву, Як сльози матері святії.
Затих над степом ураган, Гримлять лиш в спогадах гармати. Стоїть край берега курган, І в ньому сплять брати-солдати. Вітри їх в синю даль зовуть, Шумлять, як втрачені надії. І роси падають в траву, Гарячі роси падають в траву, Як сльози матері святії.