1. Вишивала сорочку мати, Край вікна на стільці сиділа, Та виносила часто з хати, Щоб сорочка, як сніг, біліла. До схід сонця ішла полями, Набирала ниток в долоні, Їй клубок, поміж трав, з стежками, Явір гіллям котив червоний. 2. Брала мати нитки-проміння, Полоскала їх у росах чистих Та, поклавши їх на коліна, Заспівала про шлях тернистий. Довгі звуки в нитки вростали, Проростали в квітки й листочки, Розквітать на манишці стали, Коли кінчила шить сорочку. 3. Вишивала її весною Голубими струмками неба, Чистим серцем і добротою, Бо дитині в дорогу треба Гей, сорочку я цю одіну, Поміж люди у ній пройдуся. Пелюстки — з весняної піни, Квіточки — з доброти матусі. ПРОГРАШ Ясна вишивка — даль і луки, Солов’їні пісні співучі, Сльози радості і розлуки, Ночі зоряні, невсипущі. 2р . Незрадлива любов до сина, Ніжна ласка. У нитці кожній — Зачарована Україна. У шляхи голобі несходжені