Колись мені мій батько говорив, Як я ще бігав босими ногами, І ці слова я в серці повторив, Карбовані батьківськими устами: „Шануй, синочку, завжди свій народ, як треба, то й життя віддай без жалю, тобі передавати з роду в рід, мій батьківський наказ заповідаю”. Пр. Сину, мій синочку! Пам’ятай, дитино,- Прадіди навчають з глибини віків. Полюби, мій сину, Рідну Україну Так, як любиш Бога і батьків. Летять літа – за веснами весна. Знов на подвір’ї розквіта калина. Мені немов нашіптує вона, Що виріс я, і я вже не дитина. Тепер зі мною поруч син стоїть Такий, як я колись був, невгамовний. І свого батька заповіт в цю мить Я синові передаю з любов`ю. Пр. Немов хмаринки легкі в небесах, Ідуть за поколінням покоління. Коли посієм раболіпство й страх, То прийде час – і вижнемо каміння. Батьки! Погляньте на своїх синів, На їх серця, неначе небо чисті! Кладіть у них освячений посів, Зерно добра засійте урочисто. Пр.