(Українська, переклад М. Вороного, хорова капела, 1957)
Повстаньте, гнані і голодні Робітники усіх країв! Як у вулкановій безодні, В серцях у нас клекоче гнів! Ми всіх катів зітрем на порох... Повстань же, військо трударiв! Все нам забрав наш лютий ворог, Щоб все вернути час наспів.
Приспiв: Чуєш: сурми заграли! Час розплати настав. В Інтернаціоналі Здобудем людських прав! Двiчi
Не ждіть рятунку ні від кого: Ні від богів, ні від царів! Позбудеться ярма тяжкого Сама сім’я пролетарів. Пусті слова про «право бідних»!.. Держава дбає не про нас. Нас мали за рабів негідних... Доволі кривди і образ!
Приспiв
В склепах загарбані віками Лежать заховані скарби: Все те, що надбане трудами, Слізьми голодної юрби. I так визискуваним буде Робочий люд багато літ! Широкий світ... а всюду, всюди Безсильне — право, сильний — гніт.
Приспiв
В нужді та в утисках ми бились, А з наших жил точили кров. Над нами багачі глумились, А ми... корилися їм знов. Скидаймо ж гніт, ганьбу і маску: Вже промінь щастя нам засяв. Не треба прав без обов’язку I обов’язку, що без прав!
Приспiв
Лиш ми, робітники, ми — діти Святої армії труда, Землею будем володіти, А паразитів жде біда!.. Тоді, як грім під час негоди Впаде на голову катів, Нам сонце правди і свободи Засяє в тисячах огнів.