Прощавай ти скажеш мені, Забувай нагадаю тобі. Скільки можна так казати, себе картати, Ті слова мов сльози дитячі...
Серце болить і руки горять, А голос від страху якось тремтить. Ти можеш змінити все, тільки сказати, Але все, що вдасться лиш сльози ковтати. Простягнути руку тебе повернути, А тіло не хоче, хоче забути. Коли схаменешся буде вже пізно, Заллєш ти подушку солоними слізьми...
А потім тихенько захочеш сказати, Ті очі, ті губи хотілось кохати, Від гострого леза життя обірветься... І кров на підлогу червона проллється, Про що гадаєш ти лиш Бог один знає, Але так шкода ти попадаєш.
Тобі дали в подарунок життя, Та ти втрачаєш йдеш в небуття. Тобі дали в подарунок життя, Та ти втрачаєш йдеш в небуття.