Вона плаче тихо, хоч сльози легкi, течуть по її щоках. Вона плаче тихо, вона не з тих, Хто плаче у всiх на очах, Вона непомiтно торкає плече, Як серце тобi болить. А раптом колись i душа запече - Не зможе вона не прийти...
Їй холодно однiй Iнiєм з-пiд вiй дивиться вона, Ти обiгрiй i зрозумiй, Холодно однiй. Хай навколо всi, Її надiя - ти...
Їй треба забути, забути тебе, Iз серцем iде вiйна, Та буде несила їй жити без Любовi, життя ж не в снах... I рветься пiтьмою цей промiнь-струна, Вiдчаю немає меж, Забути навiки так хоче вона, Любити навiки - теж...
Їй холодно однiй Iнiєм з-пiд вiй дивиться вона, Ти обiгрiй i зрозумiй, Холодно однiй. Хай навколо всi, Її надiя - ти...
Вона вже сама чекає образ, Бо хоче забути, йти I в силах твоїх зупинити час, Такої тобi не знайти, Такої, як вiтер, таку, як вогонь, Таку, як гiрський кришталь, Таку, що захочеш до неї в полон, Полюбиш її печаль...