Кава давно не рятує від втоми...
Судини вже ледь свідомо притомні.
Такою напевно не була ніколи -
Хотіла в середину - вийшло назовні.
На сонці уже не блищить позолота,
І знаєш, ти відполіровуєш сталь.
Сховай ножі усі на дні болота,
І проведи між нами цю діагональ.
Банальна правда - час лікує рани!
Годинник в ритм, з словами в такт.
І вже не треба моря - досить ванни,
Щоб потопити мій в тобі теракт...
Я не розпочинала війни...
Ти втретє, знову кличеш в бій,
А, знаєш, я зробила тебе вільним,
Та й час мине - мине душі забій...
І точно, знаю, не багато треба :
Тримати спокій, спину рівно, очі не від сліз,
Запалені але холодні - все потреба неба...
І вже тепер не бійся тих доріг й валіз...
©Іоанна Пекун
Іоанна Пекун еще тексты
Оценка текста
Статистика страницы на pesni.guru ▼
Просмотров сегодня: 1