Низько схилилась калина, ніби молиться Богу, Вітер за нами несе чи то пісню, чи то тугу... Мамо, не треба, - не йдіть нас виглядати на дорогу, Ой, ще не скоро нам коників пасти коло Бугу.
Чути нам, чути, як рідний голос нас додому кличе; Видно нам, видно біду, що наступає від Любліна. Мамо, ми мусим бути тут, бо ми стрільці святої Січі; Мамо, не майте нам за зле, бо тут так само - Україна.
Хмарами круки злітаються з Поділля і з Полісся, З Білої Церкви удосвіта на Фастів виступаєм. Доля на долю, як шабля на шаблю, піднялися; Хлопці, до бою! - ми свій полк докупи в небі позбираєм...
Мало нас, мало, нас замало, аби край оборонити - Тільки й надії - на шаблю, на серце і на Бога... В Києві дзвони мовчать, бо нема об чім дзвонити - Нашої віри нема, а чужа їм не підмога.
Низько схилилась калина, ніби молиться Богу, Вітер за нами несе чи то пісню, чи то тугу... Мамо, не плачте, не йдіть нас виглядати на дорогу - Ой, ще не скоро нам коників пасти коло Бугу!..