Коли я буду навіть сивою, І життя моє піде мрякою, А для тебе буду красивою, А для когось, може, й ніякою. А для когось лихою, впертою, Ще для когось відьмою, коброю. А між іншим, якщо відверто, То була я дурною і доброю.
Безборонною, несинхронною Ні з теоріями, ні з практиками. І боліла в мені іронія Сіміліктиками й галактиками. І не знало міщанське кодло, Коли я захлиналась лихом, Що душа між люди виходила Забинтована білим сміхом.
І в житті, як на полі мінному, Я просила в цьому сторіччі Хоч би той магазинний мінімум: – Люди, будьте взаємно ввічливі! І якби на те моя воля, Написала б я скрізь курсивами: – Так багато на світі горя, Люди, будьте взаємно красивими!
І якби на те моя воля, Написала б я скрізь курсивами: – Так багато на світі горя, Люди, будьте взаємно красивими!