А вітер тихо колихав білизну, Яка висіла на краю балкону І віддавалась повністю, наскрізно Промінню стихлому, та ще палкому. Згасав яскравий вечір, колихались Смарагдові листки натхненних вишень, І моє серце, що не розкохало, Пришвидшило своє биття на тиждень. Пройшлася тихо-плавно по камінню І розляглась на ньому темна кішка. Віддавши у цю мить себе промінню, Яке згасало просто і розкішно. І я віддав промінню своє серце, Яке і так яскраво променилось Закоханістю, що не проминеться - Те серце, що фатально провинилось!