I Море лягає в пісок, коли осінь Приходить з пустим відром по морську сіль. Повільно входимо в жовтень ми, обважнілі тіла, Так ніби він з води і піску, А ми – зі скла.
Пр: Ти – самота, ти – саме та осінь, Яка так до лиця всім, зовсім Як самота, ти – саме та Осінь..
II Знову ми всі як один – білі вірші, Лише коли паде дощ – раптово інші. «Доволі писати з дерев, – Гукають, просять, – Листоноша давно помер, Листів не носять!»