Ми ідем на дев’ятий день, В нас закінчується вода, Де не глянеш – один пісок, Завойовує, мов орда. Все навколо і поміж нас І стискає на шиї пальці час. Кожну мить озираюсь я – Там не має ніхто води, Із останніх ми сил ідем, Всі забули, чому й куди. Стільки золота у мішках, Але правда вже в моїх думках.
Караван! Я віддам тобі моє золото, бо воно – обман. Ти поведи мене туди, Де чудодійної води океан.
Ми ідем на дев’ятий день, В нас закінчуються слова, Кожен раз той самий міраж, Тільки тінь кожен раз нова. Все з’являється поміж нас І стискає на шиї пальці час. Боже мій! Я не хочу так! Дай же сил не здаватися! Я не бачив, куди ішов, Не хотів зупинятися. Моє золото у мішках, Та життя моє в твоїх руках.
Караван! Я віддам тобі моє золото, бо воно – обман. Ти поведи мене туди, Де чудодійної води океан.
Караван! Я віддам тобі моє золото, бо воно – обман. Ти поведи мене туди, Де чудодійної води океан. Караван! Забирай назад своє золото, бо воно – обман. Ти поведи мене туди, Де чудодійної води океан.