Там, де Дністер круто в'ється, З-під каменя б'є вода, Там дівчина воду брала, Чорнобрива, молода. Воду брала й поглядала, На красного козака, Він зітхає й від кохання, Тяжко-важко знемага…
Ти, дівчино, ти щаслива, В тебе батько, мати є, Рід великий, хата біла, Все, що в хаті, то - твоє. А я бідний, безталанний, Степ широкий – то мій сват, Шабля й люлька, вся родина, Сивий коник - то мій брат.
Ти не відаш, козаченьку, Хоч щаслива я зросла, Та любові батька і неньки, Тільки з роду я й знала. Мені ж хочеться кохати, Всю любов тобі віддати, Бери мене, моє серце, Буду я повік твоя.