коломийка Телеграфом по шкірі, молоком у руках ця відлига в повітрі зависає, мов птах. Ці блукання і мандри, як важке полотно. Мовчазні саламандри залягають на дно
Піді мною колише ся вода нетривка, з кожним роком все вище промерзає вільха. Тільки відстань січнева збереже зазвичай твої чорні дерева і фасований чай.