І в міру того, як їх прибува
Річних кілець на пнях мойого саду,
Я чую: все безсиліють слова,
І смисл тікає з-під моєї влади.
Я не навчилась „просто, мудро жить
(Такого не навчаються ніколи)
Я тільки знаю: мудрість антрацит
У тих шарах, яким я не геолог,
Ані шахтар лиш лагідне звіря
З округлими від подиву очима:
В бузкове небо вкраплена зоря,
І шелест зливи, й усмішка мужчини,
І вечорова лампа на вікні,
І музика, і всі людські уміння
Усе дано для подиву мені,
Нічого не дано для розуміння.
Статистика страницы на pesni.guru ▼
Просмотров сегодня: 2